UA Kozubows'kyj H., Problema karbuwannia własnoji monety w Ukrajini w XVII stolitti.pdf

(206 KB) Pobierz
155949579 UNPDF
38
УДК 731.1(477)"16"
Козубовський
Г.
А.
ПРОБЛЕМА КАРБУВАННЯ ВЛАСНОЇ МОНЕТИ
B УКРАЇНІ B XVII CT.
У статті розглядається дискусійна проблема карбування власних монет в Україні за Богдана
Хмельницького (1648-1657), Івана Виговського (1657-1659) і Петра Дорошенка (1665-1676).
Аналізується джерельна база, можливі варіанти пошуків українських монет XVII cm. Дослідження
нумізматичних пам'яток і археологічні розкопки в Чигирині, Торговиці і Лисянці допоможуть
віднайти нумізматичне потвердження випуску гетьманами власних грошей.
Фінансові заходи мали першорядне зна­
чення в процесі творення української націо­
нальної держави XVII ст. Окреме місце по­
сідає питання емісії власної монети.
Протягом століття дослідники сперечають­
ся з приводу карбування власних монет в Ук­
раїні. У 20-х роках XX ст. серед істориків,
нумізматів, економістів виникла дискусія з
цього питання. Серед можливих емітентів
вказувалися імена гетьманів Богдана Хмель­
ницького (1648-1657), Івана Виговського
(1657-1659) та Петра Дорошенка (1665-1676).
Певним поштовхом до виникнення дискусії
стала капітальна праця М.Є. Слабченка з
історії української економіки. Ґрунтуючись на
аналізі економічного становища України та
посилаючись на окремі повідомлення писем­
них джерел, дослідник висунув твердження
про власне виробництво монет за Богдана
Хмельницького. М.Слабченко також визнав
реальність проектів про запровадження влас­
ної монетарні в Україні за Івана Виговського
та повідомлення про карбування Петра Доро­
шенка [1]. Прихильниками власного карбу­
вання виступили також І.П.Крип'якевич,
І.Борщак та B. Біднов [2]. Натомість нумізмат
В.А. Шугаєвський та історик М.Н.Петровський
піддали сумнівам повідомлення писемних дже­
рел, а відсутність українських монет серед
нумізматичних пам'яток стала серйозною аргу­
ментацією про неможливість власного карбу­
вання [3]. І.Крип'якевич вважав, що "Хмель­
ницький, очевидно, вжив якихось заходів до
того, щоб карбувати українську монету." Він
наголосив на необхідності спеціальних дослід­
жень нумізматичного матеріалу [4].
Увагу повоєнних дослідників здебільшого
привертали іноземні монети, медалі та пам'ят­
ні жетони, що могли бути сприйняті сучасни­
ками як монети Хмельницького. І.Г.Спаський
звернув увагу на польські пам'ятні жетони з
іменем "Богдан" та на молдавські монети з зо­
браженням меча. М.Ф.Котляр припустив, що
пам'яткою могла бути медаль на честь князя
Богуслава Радзивілла. A. Бойко наголосив на
можливості збереження в XVII ст. пам'яті про
українські монети XIV ст. [5].
Ha сучасному етапі дослідники знову ста­
ли перед фактом відсутності відповідних
нумізматичних пам'яток або їх не виділен­
ня [6]. Хоча окреслився підхід до пошуку та­
ких монет серед імітацій існуючих груп поль­
сько-литовських чи шведсько-прибалтійських
монет, а також відтворення можливого вигля­
ду запроектованих монет [7].
У проблемі власного карбування можна
виділити такі основні складові: наявність пи­
семних джерел, нумізматичного матеріалу,
аналіз потреб і можливостей карбування,
шляхів пошуку українських монет XVII ст.
Згадки про карбування Богдана Хмель­
ницького збереглися в трьох писемних джере­
лах XVII ст. та одному етнографічному XIX ст.
У записці Г.Кунакова, посланця росій­
ського уряду до Варшави, датованої кінцем
1649 p., занотовано: "Да сказывал подканцле-
pa Литовского Казимира Сопеги татарин Ада-
сий Бреимов, что при Богдане Хмельницком
Крымских татар 20000. A в Чигирине де учи­
нил Богдан Хмельницкий мынзу и денги дела­
ют, а на тех новых денгах на одной стороне
мечь, а на другой стороне ево Богданово имя.
© Козубовський ГА.
Козубовсъкий ГЛ. Проблема карбування власної монети в Україні в XVII ст.
39
A войну де c поляки хочет Богдан Хмельниц­
кой вести впрямь. A ведомо де ему, Татарину
про то допряма, потому что пан его, подканц-
лер Литовской, ныне называет к себе войска
на свои гроши" [8].
Частина дослідників наголошує на не­
точностях у повідомленнях Г. Кунакова, а та­
кож на відсутності подібної інформації в по­
відомленнях інших посольств до Чигирина
1649 p. [9].
У листі подільського воєводи C. Потоцько-
го до короля Яна Казимира від 29 жовтня
1652 p. серед низки свавільних заходів
Хмельницького згадується і карбування влас­
ної монети [10]. Повідомлення про те, що ге­
тьман України почав карбування монети "на
свій манер", чим викликав протест польсько­
го короля, було опубліковано 21 грудня
1652 p. в "La Gazette de Franse" [11].
Існує ще одне етнографічне джерело, не ви­
користане дослідниками. Марко Грушевський,
збираючи перекази гетьманського гнізда - се­
ла Суботова 1897-1899 pp., занотував: "A що
кладі Хмельницького є багато у землі, то є ...
Ha шляху... виносить водою гроші, дукачі, на­
миста... Гроші є й з бовванцем у короні - се
мабуть польські позоставались, а то все з коза­
ком на коні з пікою - се вже, мабуть, виробка
часу Хмельницького. Є й гетьман з булавою на
деяких. Махей Трегуб старий, Топчій, розка­
зує, що як козакував у лісі ... та бачив знайш­
ли у Тіньках люди Хмельницького грошей ці­
лий вулик чавунний - усе з гетьманом на коні
й з булавою були. Находили грошей золотих
чимало й по проваллях і по ямах увалених то
по могилах і в Суботові. Ta се якісь инчі бу­
ли - тоненькі, як луска з риби і жовті все -
мабуть давніші се, бо за Хмельницького золо­
то як жар червоне все було, скіко не доводи­
лось бачити..." [12].
Безумовно, не можна абсолютно сприйма­
ти достовірність опису і атрибуції згаданих
монет. Наведені в опису монети "з козаком на
коні з пікою" та з гетьманом на коні й з була­
вою, напевно, російські мідні гроші XVIII ст.
із зображенням св. Георгія на коні. Але й не
можна не зважати на народні перекази, які
передавалися з покоління в покоління.
Але все ж джерельна база відомих на сьо­
годні писемних повідомлень про карбування
Богдана Хмельницького вкрай обмежена. I
справді, при масовому, регулярному карбу­
ванні ця подія повинна була викликати біль­
ший резонанс.
Потреби у карбуванні власної монети ви­
пливали як з соціально-економічних внутріш­
ніх і зовнішніх реалій, так і з розробки геть­
маном програми державного будівництва.
Грошова криза першої третини XVII ст. в
Речі Посполитій мала своїм наслідком значне
скорочення обсягів монетного карбування. Ка­
тастрофічно не вистачало засобів на тривале
ведення численних війн, а економічна система
держави не могла забезпечити нагальних по­
треб у монетних засобах. Перші емісії Яна Ка­
зимира у 1650-1654 pp. не дуже поповнили
державну скарбницю. Такі монети дуже мало
відтворилися на українських знахідках і, бе­
зумовно, не могли задовольнити український
грошовий ринок в обіговій монеті. Цікаво, що
серед знайдених на козацькій переправі під
Берестечком у 38 гаманцях, сумках і скупчен­
нях великої кількості монет не було жодної
Яна Казимира. I всі ці знахідки мають точну
дату - 10 липня 1651 p. [13].
Брак обігової монети певною мірою покри­
вався старою польсько-литовською (з першої
чверті XVII ст.), шведсько-прибалтійською та
прусько-бранденбурзькою монетами.
B умовах загальної нестачі повноцінної
обігової монети в Україні одразу по війні було
втрачено такий канал надходження, як ко­
ролівське жалування.
3 початком Визвольної війни і в процесі
створення інститутів молодої Української дер­
жави Богдан Хмельницький, як розпорядник
козацького скарбу, отримав прибутки з маєт-
ностей колишньої королівщини, майна римсь­
ко-католицької церкви, деяких приватних
маєтностей та від різноманітних податків. На­
томість "на плечі" козацького гетьмана лягли
всі витрати на організацію державного апара­
ту, дипломатії, війська тощо. За підрахунка­
ми Івана Крип'якевича, річні доходи молодої
української держави становили щонайменше
300000 польських злотих, а витрати - близь­
ко 2000000 польських злотих [14]. Тобто, ви­
трати держави приблизно в 6 разів перевищу­
вали прибуткову частину. Безумовно, ці під­
рахунки приблизні. Протягом війни прибутки
і витрати значно коливалися. При цьому ве­
личезне значення мали перемоги і поразки ко­
зацьких військ.
Джерела свідчать, що перемоги Богдана
Хмельницького під Жовтими Водами та Кор­
сунем у 1648 p. принесли гетьману значну
кількість дорогоцінних металів як у монетах,
так і виробах [15].
40
МАҐІСТЕРІУМ. Випуск шостий. АРХЕОЛОГІЧНІ СТУДІЇ
Тож Богдан Хмельницький мав нагальну
потребу у власній монеті. До цього спонукав
кризовий стан фінансів навколишніх країн та
внутрішні обставини. Війна викликала масову
тезаврацію старих обігових коштів при обме­
женій можливості припливу нових повно­
цінних грошей. Створювані ж інститути дер­
жавної влади, постійна потреба в забезпеченні
війська, великі дипломатичні витрати, нестій­
кість фінансової системи вимагали значних
фінансових заходів. Серед можливих варіан­
тів одним з найпривабливіших було карбуван­
ня власної монети.
Гетьманський уряд мав дуже обмежені
можливості для карбування повноцінних мо­
нет. Відсутність власних копалень дорогоцін­
них металів, нестабільність, нерегулярність
надходжень іноземних монет, нерозвиненість
традицій у карбуванні монет унеможливлювали
стабільне, регулярне карбування. Необхідність
дипломатичних маневрів у визнанні верховної
влади різних сюзеренів - польського короля,
московського царя чи турецького султана ста­
вила значні перепони у налагодженні власної
монетарні. Але ці фактори й не виключали, а
навпаки, повинні були стимулювати спроби
епізодичного карбування власної монети.
Для піднесення власного авторитету, за­
безпечення дипломатичної служби та прид­
бання союзників перевагу могли мати монети
найбільших номіналів: золоті дукати чи сріб­
ні талярного гатунку. Але в існуючих умовах
це було б вкрай невигідно і могло здійснюва­
тися у дуже обмеженій кількості. Враховуючи
подальші політичні та економічні реалії, імо­
вірність їх знаходження дуже мала.
Значний прибуток мало дати карбування
малих та найменших номіналів: солідів та
півтораків. Причому найбільший зиск мав бу­
ти від карбування імітацій добре відомих і
визнаних в Україні та навколишніх країнах
старих "сигізмундових" (Сигізмунда III
(1587-1632)) півторагрошовиків чи шведсько-
прибалтійських монет 20-40-х років XVII ст.
Такі монети нерідко зустрічаються серед ук­
раїнських знахідок.
До речі, один з скарбів середини XVII ст. з
польсько-литовськими та шведсько-прибалтій­
ськими трояками, півтораками, грошами та
солідами, що містив значну кількість "фаль­
шивих монет" (датується після 1645 p.), було
знайдено в самому Чигирині у 1883 p. [16].
Ha сучасному етапі можна говорити про
значну ймовірність епізодичного обмеженого
карбування за Богдана Хмельницького. При­
чому, якщо визнати достовірність писемних
джерел, маємо дві окремі згадки про разове,
епізодичне карбування в 1649 і 1652 pp. У
кожному з випадків карбування повинно було
визначатися конкретними (разовими?) потре­
бами і можливостями. Певних результатів у
вирішенні цього питання може дати комп­
лексна цілеспрямована програма археоло­
гічного дослідження Чигирина і Чигирин-
щини.
Цікаво, що легенди про "скарби" Хмель­
ницького поширилися вже з початком діяль­
ності гетьмана, причому більшість звісток
вказують саме на Чигирин. Проблема пошуків
Богданового скарбу виникла і в його наступ­
ників при гетьманській булаві [17].
Проблеми грошового забезпечення Ук­
раїнської держави, фінансових відносин з су­
сідами постали і перед обраним на Kop-
сунській раді в жовтні 1657 p. гетьманом Іва­
ном Виговським. Дворічне гетьманування
I. Виговського характеризується загостренням
соціально-політичної боротьби. B історіографії
зазначається, що спалах цієї боротьби був зу­
мовлений "новим" курсом гетьмана, який на­
магався створити шляхетську Україну на зра­
зок шляхетської Польщі [18]. Внутрішні супе­
речності характеризувалися і фінансовою не­
стабільністю.
Гетьманування Виговського припало на
період гострої фінансової кризи найближчих
сусідів - Речі Посполитої та Московської дер­
жави - країн, які мали безпосередній інтерес
до України.
Постійні війни, які вела Річ Посполита,
ще більше розхитали і до того кризовий фі­
нансовий стан держави. Катастрофічно не ви­
стачало засобів на платню військовим. Армія,
починаючи з 1657 p., наполегливо вимагає
платні, створює конфедерацію. Зниження
якості монети, за допомогою якої намагалися
вийти з кризи, ще більше її поглибило. Оку­
пація Польщі Швецією, закриття монетних
дворів у Варшаві та Кракові змусило польсь­
кий уряд відкрити монетний двір у Львові в
березні 1656 p. Монетне карбування, яке здій­
снювалось до кінця 1657 p., повинно було
суттєво поліпшити стан знекровленої Польщі
за рахунок випуску ортів та шестигрошовиків.
Срібло, необхідне для виготовлення монет, от­
римувалось з реквізованого начиння костьо­
лів, що свідчить про справді катастрофічний
стан держави. Тож очікувати надходження
Козубовський Г.Л. Проблема карбування власної монети в Україні в XVII ст.
41
нової монетарної маси з боку Польщі не дово­
дилось.
Український ринок цього часу, як і за
Богдана Хмельницького, здебільшого задо­
вольнявся різноманітними монетами з першої
половини XVII ст., кількість яких постійно
зменшувалась в обігу через осідання у скар­
бах. Найдрібніші монети Прибалтійських во­
лодінь Швеції, які в середині XVII ст. набули
широкого розповсюдження на українських
землях, були малопридатні для забезпечення
військових дій та налагодження державних
інституцій. B умовах внутрішньої нестабіль­
ності важко було очікувати регулярного над­
ходження західноєвропейських монет високо­
го гатунку.
Відсутність юридичної визначеності Пере­
яславської угоди призвела до суперечливих
тлумачень фінансових питань між Москвою і
Чигирином. За одними статтями, грошові й
хлібні доходи України мала збирати місцева
влада і передавати їх у "казну государеву" че­
рез воєвод, присланих від царя. За іншими,
козацька старшина і військо повинні були ут­
римуватися за рахунок царської казни [19].
Але і в Москві, і в Чигирині Березневі статті
розцінювали як тимчасовий документ і протя­
гом другої половини XVII ст. вони не набули
чинності [20].
Наприклад, ще в жовтні 1657 року на
Лівобережній Україні поширювалися чутки
про те, що цар "хочет c нас подати всякие
имати, что сходятся с аренд и с мельниц на
Войско Запорожское, а из тех денег давать
жалованье" [21].
Крім окремих випадків нагородження зо­
лотими монетами частини українського вій­
ська, платню від московського царя геть­
манська адміністрація так і не отримала [22].
Карбовані з розплющеного дроту, не схожі
на жодні з тогочасних європейських монет
копійки були малопридатні для міжнародного
обігу.
Випущені у великих кількостях мідні
гроші Московської держави, згідно з грошо­
вою реформою 1654-1663 pp., в Україні вза­
галі не сприймали.
Для зміцнення влади, ведення військових
дій І.Виговському потрібні були значні кош­
ти. Швидкими засобами акумуляції значних
грошових засобів могло бути використання
старих грошових запасів або монетна емісія,
що масово практикувалося в багатьох країнах
і приносило величезні прибутки.
Джерела свідчать, що І.Виговський нама­
гався використати обидва шляхи.
Ha початку 1658 p. королівський посла­
нець Станіслав Беньовський доносив королеві,
що Виговський "недавно поїхав до Гадяча з
кількома тисячами (війська) викопувати скар­
би Хмельницького", і висловив припущення,
що з цієї причини "заробить собі ворожнечу"
з боку Юрася Хмельницького. Проте, напевно,
Виговському не вдалося скористатися (кошта­
ми) скарбом Богдана Хмельницького, при­
наймні повною мірою. Про це свідчать повідо­
млення джерел про наявність Богданового
скарбу (чи його частини) у Юрася Хмельниць­
кого [23].
Розроблені у 1658-1659 pp. статті Гадяць-
кого трактату, який проголошував створення
Руського князівства на правах автономії у
складі Речі Посполитої, обумовлювали випуск
монети. Можливий випуск монети у Руському
князівстві був, напевно, вигідний і геть­
манській адміністрації, і польському уряду.
Збереглося 12 списків редакцій Гадяцької уго­
ди, хоча оригінальний документ від 8/18.IX.
1658 p., на якому стояли підписи І.Виговсько-
го та польських комісарів, не зберігся. B ок­
ремій статті зазначалось, що Руське
князівство має право на відкриття монетарні в
Києві або там, де буде зручніше. Монета по­
винна бути з портретом короля з металу такої
якості, як і коронна. Цікаві трактування за­
значеного пункту угоди в різних списках: "...
вільно буде кувати козацьку монету для за­
плати козацькому війську" або "денги делать
будут по обычаю княжества Литовского" [24].
Ha етапі розробки і узгодження Гадяцьких
статей, напевно, не регламентувався перелік
номіналів майбутнього карбування монет.
Ha монетах повинен був бути портрет коро­
ля Яна Казимира з відповідними легендами -
іменем короля та його титулами. Ha реверсі -
відповідна символіка і легенди з датою випус­
ку. Монети Руського Князівства на реверсі мог­
ли мати герб Київської землі - архангела Ми-
хаїла, традиції зображення якого на литовсь­
ких монетах сягають XVI ст. Міг зображатися
комбінований герб з київською, брацлавською
та чернігівською символами, козак з мушкетом
та шаблею - розповсюджена емблема печаток
Війська Запорозького. Під портретом короля
або на реверсі повинен був бути знак монетно­
го двору, скоріше за все, Києва.
B умовах нестачі срібла гетьман змушений
був шукати джерела для здійснення власної
42
МАҐІСТЕРІУМ. Випуск шостий. АРХЕОЛОГІЧНІ СТУДІІ
емісії. Про один шлях пошуків свідчить ціка­
вий документ 1665 p. з посиланням на
І.М.Брюховецького: "Да гетман же говорил: в
Києве де есть в горе руда серебряная, а опыт
де чинил той руде Ивашка Выговский, да учи-
ня опыты, и покинул: тут-то нет ничего! A xo-
тел де тут заводить серебряной промысл в то
время, как бы Киевского воеводства до-
ступил...
A полковник Василий Дворецкий в разго­
воре говорил: та де гора в городе. Которой
опыт чинил Ивашка Выговский серебряной
руды, и по опыту де Выговского и серебро
обьявилось, а каково де выходно оказалось се­
ребро, того он не ведает" [25].
Тобто гетьман удався навіть до геологіч­
них пошуків, сподіваючись відшукати срібло
у власних володіннях.
Хоча й джерела свідчать про підготовку до
реалізації права монетної регалії на україн­
ських землях, але, напевно, тоді до цього не
дійшло. Це не виключає можливості випуску
якоїсь обмеженої кількості пробної монети,
яка до нас не дійшла, була знищена, ще не
знайдена тощо.
Емісії грошей в Україні в цей час пере­
шкоджали як внутрішні, так і зовнішні фак­
тори.
У вересні 1659 p. Івана Виговського під ти­
ском було позбавлено гетьманської булави. Га-
дяцький договір залишився не реалізованим.
Існує низка повідомлень писемних джерел
про карбування монет Петром Дорошенком
(1665-1676) у Торговиці та Лисянці.
B умовах боротьби за об'єднання україн­
ських земель Дорошенко, як і його попередни­
ки, гостро потребував грошових засобів.
Орієнтуючись на Польщу, Туреччину чи Мос­
ковську державу, гетьман, напевно, викорис­
товував усі можливі й доступні йому еко­
номічні та політичні засоби.
У листі гетьман Івана Брюховецького до
Москви (січень 1667 p.) зазначалося: "...в из-
менничьем городке Торговице по указу хан-
скому, а по просьбе Дорошенка, бусурманским
имянем начали деньги делать, чтобы этими
деньгами, будто серебряными, а не медными,
всяких людей к бусурманской мысли прикло­
нять" [26].
Аналізуючи наведену інформацію, B. Шу-
гаєвський зазначив, що Дорошенко не мав
жодного стосунку до Торговицького монетного
двору, на якому вироблялись татарські чи ту­
рецькі монети [27].
Справді, з наведеного уривка випливає,
що гроші випускалися від імені хана, їх по­
требував П. Дорошенко, оскільки це робилося
на його прохання. Друга частина інформації
дуже точно відбиває політичну і економічну
ситуацію в Україні. Підготовка і підписання
Андрусівського договору 1667 p. між Росією і
Польщею сприяли посиленню протурецьких
настроїв, а величезна кількість знеціненої мо­
нети в обігу України була серйозною перешко­
дою для економічного розвитку.
Враховуючи складний перебіг політичної
боротьби, можливість короткочасного перебу­
вання П.Дорошенка в Торговиці, можна гово­
рити про епізодичність торговицького карбу­
вання.
Монети, які б могли бути віднесені до тор­
говицького карбування, не виявлені. Певних
результатів можна очікувати після комплекс­
ного археологічного вивчення Торговиці. Для
вирішення даної проблеми необхідне і якісне
опрацювання нумізматичного матеріалу. Ад­
же великий пласт татарських і турецьких мо­
нет XVII ст. в музеях України залишається
досі не дослідженим.
Джерельна база повідомлень про карбу­
вання П.Дорошенка в Лисянці так чи інак­
ше пов'язується з підготовкою Московського
уряду до випуску особливої, регіональної мо­
нети за польським зразком. Для наповнення
царської казни і "виплати жалування рат­
ним людям в Малоросійських містах" у
1675 p. Московський уряд погодився на про­
позицію І.Самойловича про випуск монети в
м. Путивлі. Оскільки в Україні не сприйма­
ли російські монети, гроші повинні були
карбувати на зразок польського півторагро-
шовика, але з атрибутикою Московської дер­
жави. Але тоді цей проект залишився не ре­
алізованим [28]. У листуванні та повідом­
леннях різних посадових осіб з цього приво­
ду значна увага приділяється і монетному
карбуванню Дорошенка. Проект гетьмана
І.Самойловича, можливо, якраз підштовхну­
ла власна емісія опонента Петра Дорошенка,
можливість ним отримувати прибутки від
карбування.
Московські стрільці і козаки I. Самойло-
вича весною 1674 p. в Лисянці вилучили
штемпелі солідів ("шелягів"), півторагрошо-
виків ("чехів") та шестигрошовиків ("шос­
таків"). Ha допиті в Малоросійському приказі
монетарій Янко Гранковський дав свідчення,
що "... наперед де сего чехи он делывал на
Zgłoś jeśli naruszono regulamin